ПАКИСТАН: ХИТКА РІВНОВАГА
Формування навесні поточного року коаліційного уряду «Пакистанської народної партії» та «Мусульманської ліги Наваза Шарифа», як сподівалися у США, мало засвідчити остаточний перехід Пакистану до демократичної форми правління. Президент Первез Мушарраф з цієї нагоди навіть зняв із себе військову форму, демонструючи готовність підпорядковуватися цивільним нормам і правилам.

За домовленістю уряд мав відповідати за економічний розвиток країни, а за главою держави залишалися функції головнокомандуючого збройними силами та гаранта стабільності. Проте із цього формату компромісних домовленостей зі зрозумілих політичних причин були виключені пакистанські ісламісти. Домовленості між Мушаррафом і Шарифом були спрямовані проти інтересів та амбіцій ісламських радикалів. На цьому особливо наполягали представники Сполучених Штатів.
Однак цілковито виключити ісламістів з пакистанського політичного життя виявилося неможливим передовсім тому, що вони отримують постійну моральну та матеріальну підтримку від різних ісламських фондів, які спонсорують «священну війну» джихад проти «невірних». Пакистан фактично перетворився на тил афганських талібів. Так було від часу виникнення цієї структури. 1996 року пакистанська розвідка виконала американське замовлення на створення афганської сили, спроможної покласти край війні між різними групами моджахедів і зайнятися побудовою стратегічно важливого для США газопроводу з Туркменістану. Першу частину завдання таліби виконали успішно — вони розгромили своїх конкурентів у боротьбі за владу. Союз талібів із Усамою бен Ладеном зашкодив їхньому перетворенню на проамериканську політичну силу.
Після початку військової операції з «демократизації» Афганістану таліби звинуватили Мушаррафа у наданні допомоги їхнім ворогам. За це Пакистан отримав від США понад мільярд доларів кредитів, можливість модернізувати збройні сили. Та пакистанські ісламісти відтоді побачили у Мушаррафі не правовірного мусульманина, а «кяфіра», тобто безбожного помічника ворогів ісламу. Влітку 2006 року вірним Мушаррафу військам довелося брати штурмом столичну «Червону мечеть», звідки пакистанські ісламісти домагалися його відставки. Тоді у Вашингтоні вирішили, що відхід Первеза Мушаррафа з політичної арени є передчасним, адже жоден інший пакистанський політик не володіє таким рівнем майстерності, аби маневрувати між протилежними інтересами й користуватися підтримкою армії. Однак Вашингтон вирішив дати колишньому генералові додаткову опору у вигляді формально відновленого демократичного правління.
Щоправда, пакистанський парламент поки не став стабілізуючою силою. Навпаки, днями колишній чоловік вбитої у грудні 2007 року Бенезір Бхутто та «закулісний» керівник «Пакистанської народної партії» Асіф Зардарі заявив про початок парламентської процедури підготовки до імпічменту президента Мушаррафа. Приводом для цього стала «енергетична криза», котру переживає Пакистан. У глави держави таке звинувачення викликало здивування, оскільки від часу формування уряду відповідальність за економічну політику покладено на прем’єр-міністра. Найцікавіше, що за обставин, які склалися, жодна політична сила не може самостійно монополізувати всю повноту влади. Первез Мушарраф навряд чи піде на розпуск парламенту, а останній навряд чи набереться достатніх військово-політичних сил для оголошення йому імпічменту.
У подальшій дестабілізації внутрішньополітичного життя Пакистану не зацікавлені США та інші країни, які під командуванням НАТО ведуть війну у сусідньому Афганістані. Ситуація тут залишається напруженою. Сполучені Штати нарешті домоглися того, аби французький контингент у Афганістані було передислоковано до південної провінції Урузган. Це дало змогу вивести канадський контингент із зони боїв з талібами до більш спокійної півночі Афганістану, інакше канадці загрожували залишити негостинний Афганістан. За цих сумнівних обставин для США важливо зберегти стабільність у своєму «тилу», тобто у Пакистані. Тож ініціатива Асіфа Зардарі навряд чи матиме як цілковиту внутрішньополітичну, так і умовну зовнішню підтримку. Хоча восени пакистанське політичне життя може принести й нові сюрпризи.

також у паперовій версії читайте:

---