ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«КАВАТИНУ НОРМИ ВИКОНУЄ...ІГОР ІЩАК»
Голос цього співака в афішах часто називають контртенором. Енциклопедія визначає його як рідкісний, найвищий з чоловічих оперних голосів, що за висотою дорівнює жіночому контральто, сопрано або мецо-сопрано. Проте, на думку фахівців, лауреат міжнародного конкурсу, соліст Національного будинку органної та камерної музики Ігор Іщак є володарем чоловічого сопрано. Так його останнім часом й оголошують.

Кожний концерт цього виконавця є загадковим і захопливим. Не дуже підготовлена публіка, а надто ті, хто чує співака вперше, потребують певного часу для адаптації й «перетравлювання» незвичного мистецького явища. Їх легко зрозуміти: навіть досвідченому меломанові, котрий усвідомлює, що на нього чекає в концерті, не відразу вдається подолати інерцію сприйняття, аби звикнути до того, що цей високий, сильний, дивовижно чистий і пристрасний голос належить... чоловікові, який віртуозно виконує арії Норми, Тоски з однойменних опер В. Белліні та Дж. Пуччіні, Леонори («Сила долі» Дж. Верді), Лауретти («Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні) та втілює інші музичні образи, у яких ми уявляємо співачок.
Реакції глядачів — різноманітні: мовчазне здивування, посмішки й шепіт на вухо сусідові, а загалом, звісно, виникає цікавість до нестандартного виконавця. Сам Ігор Іщак коментує це так: «В інших співаків, навіть із сильними голосами, трапляється так, що люди, послухавши перший відділ, йдуть з концерту. У мене ж такого не буває, тому що впродовж першого відділу глядачі прислухаються. Звикнувши, впродовж другого насолоджуються. А коли концерт добігає кінця, вони, відчувши смак, просять співати ще і ще».
Як і більшість вокалістів, уродженець міста Миколаєва на Львівщині Ігор Іщак співав змалечку, не здогадуючись, що спів стане справою його життя. Після музичної школи таки вступив до Львівського музичного училища. Коли навчався, думав, що піде духовною стежкою. На те були підстави: дідусь хлопця — Роман Іщак був шанованим греко-католицьким єпископом. Пізніше любов до музики перемогла. Після училища наважився подати документи до столичної Національної музичної академії імені П. Чайковського. І зіткнувся з проблемою.
— Я співав таким голосом, який ви тепер чуєте, під час вступу і в училище, і в консерваторію,— каже Ігор Іщак.— У дитинстві мав сильний дискант, співав навіть із симфонічним оркестром. Проте вікової мутації не відчув. Почувши мене на іспиті до Київської консерваторії, сказали: «У нас немає досвіду роботи з такими голосами.» Потім Євдокія Колесник (народна артистка України, солістка Національної опери.— Авт.), яка працювала в приймальній комісії, підказала: «Підійди до Клавдії Радченко, у неї колись навчався студент з подібним голосом, вона тобі, напевно, допоможе.» Того літа Радченко не брала участі в роботі комісії, а відпочивала в себе на дачі. Та мені пощастило: того дня, коли я зателефонував Клавдії Павлівні, вона заїхала до своєї квартири на Пушкінській, аби полити квіти. Співачка негайно приїхала в консерваторію, послухала мене й підняла всіх на ноги, грізно вимовивши: «Хай тільки дізнаюсь, що він не вступив...» Її побоювались — народна артистка, авторитетна людина. І мене прийняли без іспитів. Учився спочатку в Клавдії Павлівни, а коли її не стало, трохи — у Галини Туфтіної, закінчував навчання в Миколи Кондратюка.
— Яким він залишився у Ваших спогадах?
— Дуже світла людина, суворий і дивовижно талановитий педагог, як і співак. Багато його студентів співає по світах. А я вокальної майстерності навчався в усіх викладачів потроху.
— Як добираєте репертуар?
— Вибираю все най-найвишуканіше. Якщо твір не до душі, ніколи його не заспіваю. Зазвичай співаки з чоловічим сопрано виконують музику ХVІІ–ХVІІІ століть (це вважається їхнім стилем). Тоді творили Монтеверді, Глюк, Гендель, Бах. Я не обмежуюсь музикою лише того часу — окрім названих авторів, виконую твори Верді, Пуччіні, Гершвіна, українські пісні й романси. Ще студентом другого курсу консерваторії я був солістом чоловічої капели імені Л. Ревуцького й виконував там духовну музику слов’янських композиторів — Березовського, Бортнянського, Чайковського, Христова, Смирнова. Діапазон мого голосу — 2,5 октави — дає змогу добирати різний репертуар.
— До речі, почула у Вашому виконанні не тільки партії сопрано. Наприклад, в одному з концертів прозвучала арія Лоретти з опери Гретрі «Річард — Левине Серце», котру в опері П. Чайковського «Пікова дама» співає Графиня, образ якої втілюють володарки мецо-сопрано. Співаєте й тенорову арію Калафа з «Турандот» Дж. Пуччіні.
— Щодо першої арії, то в оригіналі вона написана для сопрано. Але оскільки в «Піковій дамі» героїня поважного віку згадує, що співали колись, Чайковський написав цю арію в контральтовій тональності. Арія Калафа — справді тенорова, але вона така гарна й популярна, що тепер її беруть до програм не лише співаки, а й відомі оперні співачки — Сера Брайтман, Валентина Степова...
Запитуючи в пана Ігоря, чому він працює саме в Національному будинку органної та камерної музики, відповідь передчувала і не помилилася: звісно ж, сюди привела знову ж таки його вокальна специфіка. Артист не приховує, що не відмовився б від можливості співати на сцені оперного театру, але там немає не партій, а вистав, де героїню довірили б грати чоловікові, хоч і з високим голосом.
Залюбки співак розповідає про свої закордонні подорожі. Визнає, що в Києві він виступає не так часто, як у Західній Європі, де його ім’я ширше відоме, ніж удома. На жаль, подібна ситуація стала вже настільки типовою для українських академічних виконавців, що давно нікого не дивує. Ігореві Іщаку надзвичайно приємно виступати з програмами старовинної музики в багатотисячних, з чудовою акустикою залах Кельнської філармонії, Гевантхаусі (Лейпциг), Геркулес-залі (колишньому королівському палаці в Мюнхені). Я погодилася з ним, бо знаю, і не тільки з розповідей, про європейську традицію поважного ставлення до музичної класики. Але пан Ігор розповідає, що такого інтересу й шани до академічного мистецтва, як у Південній Кореї, він не бачив ніде: «Там скрізь: на вулицях, у магазинах, кафе — звучить європейська класична музика — вокальна й інструментальна. Вражає обізнаність публіки, зокрема й молоді, вам скажуть ім’я автора й назву будь-якого твору, котрий я, з вищою музичною освітою, не завжди впізнаю».
Однак незважаючи на велику популярність його жанру за морями-океанами, Ігор Іщак не хоче залишати батьківщини, хоч має таку можливість. «Я ж таки галичанин, то маю бути патріотом»,— пояснює. А якщо серйозно, вірить, що й на наших теренах оперній і камерній музиці належатиме гідне місце. Оптимізму додають, приміром, дзвінки київських шанувальників Ігоря, які запитують, коли їхній улюбленець виступить з концертом у Національному будинку органної та камерної музики, а також...звістка про те, що в столиці України відкрився фан-клуб Ігоря Іщака.
Співак працює над поповненням свого репертуару творами Брамса, Шуберта, Гершвіна, Чайковського, Рахманінова, голлівудськими музичними хітами, пісенними й романсовими перлинами. А в серпні планує разом з колегою, також солісткою Національного будинку органної та камерної музики, Марією Ліпінською взяти участь у міжнародному фестивалі класичної музики «Планета зірок», який щороку відбувається в Ялті. «Ми там і сольно співаємо, і з симфонічним оркестром, і в дуеті,— каже Ігор Іщак,— виконуємо з Марією народну пісню «Місяць на небі», «Паніс Ангелікус» Сезара Франка, дуети кицьок Дж. Россіні, Прилепи і Миловзора з «Пікової дами». З приємністю думаю про зустріч з не такою вже спекотною Ялтою і чудовою публікою, котра відвідує фестивальні концерти».

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• ТРИДЦЯТЬ — ЧИСЛО СИМВОЛІЧНЕ...

назад »»»