ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
МОГИЛА ГЕТЬМАНА ТИСКИНЕВИЧА — В БУРШТИНІ?!
Гетьман запорозького козацтва Григорій Тискиневич увійшов в історію як ревний оборонець українського православ'я. До нас дійшли слова з його послання до церковних провідників Києва й усієї України, в котрому гетьман заявив: «Разом із народом православної вiри, старовинної релігії хочемо стояти при духовних особах, що не відступили i не відкинули її, й проти завзяття напасників головами своїми її боронили».

На жаль, інших згадок про діяльність гетьмана історія не знає. Ми ж можемо констатувати, що іноді для народу нашого багато важили не тільки козацькі шаблі, а й козацьке слово. Рішучість гетьманів, їхнє знання тогочасних політичних нюансів. Досі невідомо, де народився Григорій Тискиневич, достеменно не знаємо, де його поховано. Пролити світло на постать гетьмана, його ймовірне місце вічного спочинку взявся знаний на Прикарпатті історик і краєзнавець, автор багатьох книг і наукових вислідів Зеновій Федунків.
Дослідник минувшини висловив гіпотезу, що могила гетьмана Григорія Тискиневича — в містечку Бурштині Галицького району Прикарпаття.

1.
Працюючи у Львівському державному історичному архіві, Зеновій Федунків натрапив на цікавий документ. Згодом під час його вивчення стало зрозуміло, що він може відкрити таємниці з історії не лише Галичини, а й козацтва, зокрема козацьких гетьманів.
До рукописів під назвою «Опис нерухомого майна, відомості про прибутки та історію церкви Воздвиження Чесного Хреста у м. Бурштині» випадково потрапив лист українського вельможі Августа Олександра Чарторийського (1697–1782). Ця архівна справа мало цікавила дослідників, а тому документ довго лишався безмовним. Лише тепер він розповів, що воєвода земель руських, генерал-майор військ коронних, полковник гвардії Речі Посполитої Август Олександр Чарторийський 6 травня 1735 року писав митрополитові Атанасію Шептицькому про «одсадження до церкви поминальним способом Грегоржа Тискиневича» і, з огляду на це, про потребу адміністративного узаконення його інвестицій (вкладів) за цією церквою.
Факт сам по собі не привернув би уваги Зеновія Федунківа, коли б не виявилося, що видатні українські історики М. Грушевський, М. Максимович, І. Крип'якевич у списку козацьких гетьманів під 1610 року ставлять прізвище Григорія Тискиневича. Про його діяльність зберігся лише один документ, яким, либонь, користувались згадані історики. 1610-го козацький гетьман Г. Тискиневич підтримував київське православне духовенство, котре не хотіло підкоритись уніатському митрополитові й не дозволяло правити у церкві Святої Софії уніатському намісникові Антонію Грековичу. Від імені козацького війська 29 травня 1610 р. у листі до київського підвоєводи Михайла Холоневського гетьман заявив: «Разом із народом православної віри, старовинної релігії хочемо стояти при духовних особах, що не відступили і не відкинули її, й проти завзяття напасників головами своїми її боронили». Це був перший прилюдний виступ козаччини в оборону православної церкви від наступу папства, він скріпив православний табір. На жаль, більше документів, які б розкривали політичну діяльність гетьмана, не знайдено, але й цього досить, аби зрозуміти — це була людина з чіткою політичною позицією.
Прискіпливі історики заперечуватимуть можливість поховання на Західній Україні козацького гетьмана, ставлячи логічне запитання: як він міг потрапити у галицьке містечко Бурштин?
Закінчуючи листа до М. Холоневського, Г. Тискиневич пише, що на «землю єго королевськой милості» великою силою ідуть кримські татари. Очевидно, гетьман повів своє військо на з'єднання із союзником — польським королем, та біля Бурштина, настигнутий татарами, наклав головою.
У «Великій польській ілюстрованій енциклопедії», виданій у Варшаві 1893 року, записано: «Стефан Хмелецький розгромив під Бурштином татар у 1629 р. Шість великих могил на дорозі до Галича мають свідчити про місце битви. Дещо далі знаходиться врослий в землю камінь, який, за народними переказами, покладений на гробі якогось козацького ватажка, котрий тут поліг...». Подібні записи мають ще три польські енциклопедичні видання.
Зеновій Федунків припускає, що остання могила — раннього походження, бо автори енциклопедій не мають про неї матеріалу (на відміну від битви 1629 р.). До речі, ще й нині на згадуваному місці біля траси, яка веде з Галича до Рогатина, на пагорбі під Бурштином стоїть хрест на високому насипі у формі піраміди (розмір 7 x 7 метрів у основі). Можливо, тут до 1735 року покоївся прах козацького гетьмана Григорія Тискиневича?

2.
На початку XVIII ст. у Галичині склалася непроста релігійна ситуація. За сприяння місцевої адміністрації монахи латинських орденів активно проводили окатоличення. Заселяючись у православні святині, вони викидали звідти не тільки церковне начиння, а й мощі святих. 1700-го на території Львівської архідієцезії було прийнято унію — тільки вона могла врятувати від асиміляції українську націю, її мову, традиції й звичаї. Це чудово розуміли православні владики. Дбаючи про примирення православних і уніатів, київський греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький стає водночас і православним львівським єпископом. Август Олександр Чарторийський, рід якого славився тим, що найдовше чинив опір поширенню католицизму та унії, в інтересах справи також пішов на компроміс.
У цей час у Бурштині створюється римо-католицька парафія, з'являються монахи ордена Тринітаріїв. Аби попередити осквернення католиками могили козацького гетьмана, Чарторийський вирішує перенести прах до греко-католицької церкви у Бурштині. Перепоховання останків гетьмана Тискиневича проводилось таємно. На цю думку Зеновія Федунківа наводить те, що Чарторийський у листі до митрополита не вживає титулу Г. Тискиневича, називаючи його лише своїм патроном. Згадаймо також, як таємно в церкві Святого Георгія в Галаці 1710 року було поховано гетьмана Івана Мазепи в чужому склепі. Або, як поховали у родовій церковці в Суботові гетьмана Богдана Хмельницького...
Правдоподібно, що прах гетьмана Тискиневича знайшов останній спокій у церкві Воздвиження Чесного Хреста. Та чи є прах гетьмана у сучасній церкві Бурштина? Будинок нинішньої церкви побудовано 1802-го, а перепоховання було 1735 р. Отже, склеп гетьмана знаходився в іншій однойменній церкві або в храмі, збудованому на місці сучасного. Особливості побудови нинішньої церкви перекреслюють існування у неї попередниці. Архітектурний стиль сучасного храму свідчить про використання його римо-католиками під костел, який не міг бути побудований на місці православної церкви. Залишається версія про існування однойменної церкви на іншому місці.

3.
Перша згадка про церкву в Бурштині належить до 1668 року. Саме тоді львівський єпископ Йосип Шумлянський проводив візитацію місцевих парафій, під час якої рукопокладав пресвітерів. За день до свята Воздвиження Чесного Хреста 26 вересня 1668 року був рукопокладений парох у Бурштині. Цілком правдоподібно, що вже тоді існувала церква під назвою, яку має й нині. В актах опису нерухомого майна цієї церкви, датованих 8 серпня 1789-го і підписаних парохом Миколою Білецьким і адміністратором містечка графом Янушем Скарбком, записано, що церква побудована на «мурованих фундаментах, стіни дерев'яні, дах ґонтовий». Ведення метричних книг розпочалося 1711 р.
Після розмов зі старожилами Бурштина Зеновій Федунків з'ясував, що легендарна дерев'яна церква на «мурованих фундаментах», яка пам'ятала єпископа Йосипа Шумлянського і зберігала прах козацького гетьмана Григорія Тискиневича, знаходилась на майдані «Пріска» поблизу річки Гнилої Липи. Тепер це місце залите водами Бурштинського водосховища. Про це розповів житель Бурштина Філарет Скасків, батько котрого написав історію містечка (на жаль, втрачену), ґрунтуючись на історичних матеріалах: «У 1938 р. батько вирішив перевірити правильність давніх переказів про існування на «Прісці» церкви,— розповідає Філарет Теофілович.— У дельті потічка Тенітницької Рутки, де була сіножать, на горбку чітко виділялись на тлі поля контури будівлі. Знявши верхній шар ґрунту, ми побачили кам'яні фундаменти завтовшки близько 40–50 см. За периметром фундаменти нагадували прямокутник 10 метрів, заокруглений на одній зі сторін. Часто траплялись нам залишки паленого дерева у викопаній траншеї». Судячи з контурів фундаментів, церква мала найдавнішу тризрубну або двозрубну конструкцію з однією апсидою. Напівкруглий виступ (апсида) у середньовіччі був притаманний лише культовим спорудам. У цій частині завжди був вівтар. Отже, можна стверджувати, що знайдений Теофілом Скасківим храм був церквою Воздвиження Чесного Хреста з дерев'яними стінами і ґонтовим дахом.
Що ж далі сталося з церквою і чому її назву отримує католицький костел поблизу ринку? За залишками обпаленої деревини, знайденої на фундаментах церкви на «Прісці», можна здогадуватись, що вона згоріла. Останній запис про старий храм датується 1798 p., а відбудова нового почалась 1800-го. Це означає, що церква згоріла між 1798 і 1800 рр. На прохання греко-католицької громади граф Ігнатій Скарбек у 1802 році завершує реконструкцію костелу. Він надає храмові рис, які ще більше нагадують споруди західноєвропейського зразка: добудовує до притвору однонефної базиліки з двосхилим дахом чотириярусну квадратну в плані вежу. Від старої церкви на «Прісці» новий храм успадковує лише назву.
Таким чином, можна гадати, що між 1610 і 1614 роками під Бурштином у битві з татарами загинув козацький гетьман Григорій Тискиневич. Похований він був чомусь без почестей на пагорбі під містечком. 1735-го, випереджаючи осквернення могили католиками, український вельможа Чарторийський перепоховав останки гетьмана у місцевій церкві Воздвиження Чесного Хреста. Перезахоронення відбувалося таємно, щоб не дізналися члени войовничих католицьких орденів, але й не знали про це поховання місцеві жителі. У 1799 році церква згоріла і була відновлена в іншому місці, а прах гетьмана так і залишився в руїнах старої церкви. У 60-х роках ХХ ст. залишки фундаментів залили під водосховище Бурштинської теплоелектростанції.
Таку гіпотезу Зеновій Федунків виписав за відомими історичними джерелами. Останню крапку в цьому мають поставити археологічні розкопки «козацької могили» на пагорбі під Бурштином. А що думають інші фахівці з цього приводу?

Іван ДМИТРІВ,
Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• 50-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ «НАШОГО СЛОВА»

назад »»»