ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
МОТИВИ Й ПЕРСПЕКТИВИ
Світова практика довела, що унікальним інвестиційним механізмом є лізинг, він — важлива складова державної стратегії розвитку будь-якої цивілізованої країни. Перші згадки про лізингові операції відносять до часів стародавньої держави Шумерів. У сучасному вигляді лізинг сформувався у середині ХХ сторіччя спершу у США. Досить швидко цей інвестиційний механізм пошириться в країнах Західної Європи та Японії. На початку ХХІ ст. середньорічний обсяг світового ринку лізингу перевищив 500 млрд дол. Частка лізингу в загальному обсязі інвестицій — 15–30%.

Унікальний інвестиційний механізм
Лізинг посідає важливе місце в економіці багатьох країн і є ознакою їх прогресивного розвитку. За обсягом лізингових операцій лідирує Північна Америка (понад 224 млрд дол.), за нею йде ринок країн Європи (більш як 190 млрд дол.). Найвищі темпи зростання ринків лізингу демонструють країни таких регіонів, як Південна Америка (17% річних), Африка (69% річних), Австралія та Океанія (32% річних).
Щодо деяких країн, то перше місце за річним обсягом ринку лізингу посідає США (208 млрд дол.), далі з великим відривом йдуть Японія (68,8) та Німеччина (48,31), Франція (26,36), Італія (23,99), Велика Британія (18,88), Нідерланди (5,51), Росія (3,64), Польща (2,99), Словаччина (1,44), Румунія (1,41), Україна (0,08 млрд дол.).
На початок ХХІ сторіччя кількість компаній, що надають лізингові послуги, у різних країнах Європи коливається від 22 у Швеції до 215 — у Німеччині. Відомо, що лізинг як механізм фінансування оновлення основних засобів є надзвичайно вигідним для всіх суб'єктів економіки.
Лізингоодержувач отримує у користування обладнання й супутні послуги, а за необхідності може відмовитись від придбання предмета лізингу у власність; замовити після завершення договору лізингу нове обладнання у лізинг; придбати предмет лізингу у власність. Лізингодавець провадить посередницьку діяльність і, залишаючись власником предмета лізингу, може мінімізувати свої ризики й отримувати очікувану економічну вигоду. Продавець-постачальник предмета лізингу, який, зазвичай, є виробником машин, обладнання, транспортних засобів та інших видів майна, зацікавлений у лізингу як ефективному механізмі просування своїх товарів до споживача.
Оскільки лізинг є вельми цікавим фінансовим механізмом для багатьох учасників економічних відносин, лізингові послуги можуть надавати як спеціально створені лізингові компанії, так й інші фінансові установи, для яких лізинг не є основною діяльністю. Спеціалізованими лізинговими компаніями можуть бути компанії, засновані виробничими й торговельними компаніями; банками та іншими інвесторами.
У країнах Європи понад 60% компаній, що надають лізингові послуги, відносять до категорії спеціалізованих, які належать банкам та іншим інвесторам. Спеціалізовані лізингові компанії, створені виробничими й торговельними компаніями, становлять 1/5 усіх компаній, що надають лізингові послуги. Решта (18%) припадає на компанії, для яких лізинг не є основним видом діяльності (страхові, пенсійні, трастові компанії, інвестиційні фонди, банки).
Лізинговий ринок привабливий як для внутрішніх, так й іноземних інвесторів. На ринку лізингу будь-якої країни операції провадяться лізинговими компаніями, що є резидентами означеної країни, і компаніями- нерезидентами. У свою чергу, лізингові компанії, котрі є резидентами, можуть бути створені за рахунок національних інвестицій, залучення іноземного капіталу.
Експансія фінансового капіталу шляхом інвестицій у банківський сектор країн-реципієнтів, зазвичай, супроводжується паралельним створенням лізингових компаній. Це дає змогу інвесторові оптимізувати свої ризики, максимально ефективно працювати з клієнтами і, як наслідок, досягати бажаного фінансово-економічного результату. Чимало іноземних інвестицій спрямовуються у лізинговий сектор країни-реципієнта безпосередньо, без прив'язки до паралельного створення у цій країні власного банку.
У країнах Європи майже 70% усіх лізингових компаній, що надають послуги на ринку певної країни, створені за рахунок національних інвестицій; компанії-нерезиденти становлять майже 1/4; решта (десь 1/10) є результатом спільних інвестицій національних та іноземних інвесторів. У країнах Західної Європи тривалість переважної більшості лізингових угод сягає два–п'ять років.

Розвиток лізингу в Україні
Надзвичайно актуальним є лізинг і для України. Адже рівень зношення основних засобів виробництва загалом у економіці становить 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60 відсотків і більше. За розрахунками, що ґрунтуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, потрібних для оновлення основних засобів виробництва в Україні складає близько 90 млрд дол. За експертними оцінками, ця сума є значно більшою. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні, становить щонайменше 14 млрд дол., що майже в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу (221 млн дол.). Нині показник співвідношення річних обсягів укладених лізингових угод до ВВП (0,25%) в Україні майже в 20 разів менше, ніж у державах, що демонструють швидкі темпи зростання. Частка лізингу в інвестиціях в основні засоби виробництва — 1,55%, обсяг інвестицій, фактично здійснених в оновлення існуючих та придбання нових основних засобів виробництва, загалом Україні торік був 9,3 млрд дол., тобто 10,4% від потреб країни.
Основною з причин, що стримують розвиток лізингу в Україні, є недосконалість законодавства, у тому числі податкового, зазначають експерти проекту Міжнародної фінансової корпорації «Розвиток лізингу в Україні». Як правило, в основі посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити «тінізацію» грошових потоків через механізм лізингу. Та лізинг, наголошують експерти МФК, є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. Обов'язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів унеможливлює маніпулювання вартостями під час реалізації лізингових угод.
Для розвитку лізингу в Україні, вважають експерти МФК, слід вирішити комплекс проблем, серед яких — врегулювання проблеми переходу права власності за договорами лізингу; поліпшення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів і створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу. Варто також переглянути механізми оподаткування лізингової діяльності, усунути ризики, що виникають унаслідок неточностей та колізій у законодавстві; забезпечити належний бухгалтерський облік лізингової діяльності; оптимізувати державні програми підтримки й стимулювання лізингової індустрії, сприяти розвитку приватного конкурентного ринку лізингу.
Дослідження МФК засвідчили, що в Україні нині реально працює десь 40 лізингових компаній. Більшість їх розташована у Києві, Львові, Одесі, Донецьку. 29% компаній займаються тільки операціями з фінансового лізингу. У 16% компаній понад 50% акцій володіють банки та інші фінансові установи, у 48% — інші юридичні особи, у 3% компаній — держава, у 32,3% — фізичні особи.
Банки залишаються відносно непопулярними джерелами фінансування для українських підприємств через високі комерційні ставки за кредитами. До того ж, кожне четверте підприємство, яке зверталось за кредитом до банку, отримало відмову. Тож для задоволення попиту на зовнішнє фінансування потрібно розвивати нові фінансові послуги, які не матимуть обмежень, що пов'язані тільки з банківським фінансуванням, роблять висновок експерти.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ — В БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ
• «БУДИНКАМ МИРУ» — «ЗЕЛЕНЕ» СВІТЛО
• ЗАРПЛАТА... У «КОНВЕРТАХ»

назад »»»